Активный отдых		Экскурсии
Подорожі на квадроциклах Кінні прогулянки Пейнтбол Риболовля Велопрогулянки Походи в гори		Пнівский замок Манявський скит Древній Галич Старий Станиславів

Гарантуємо Вам, що Ви отримаєте від подорожі незабутні враження і моральне задоволення від розкішних пейзажів дикої природи, дзвінких потоків, струнких красунь ялин, цілющого, настояного на запашних травах і живиці, повітря.
Все це — прекрасний Карпатський Край.

• 1-ТУР: Виїзд на г. Маковиця (948 м.) через скалу Довбуша — тривалість маршруту 2 – 3 год.
• 2-ТУР: Виїзд на г. Клива (1 226 м.) тривалість маршруту 2,5 – 3,5 год.
• 3-ТУР: Виїзд на г. Синяк (1 756 м.) тривалість маршруту 3,5 – 4,5 год
• 4-ТУР: Виїзд на хребет Горгани з відвідуванням карпатської гірської долини. Маршрут пролягає через 2-ТУР і 3-ТУР, тривалість якого 4,5 – 5,5 годин
• 5-ТУР: Виїзд на г. Явірник (1 624 м.) тривалість маршруту 3 – 4 год
• 6-ТУР: Виїзд на гору Рокета (1 106 м.) через Яремче на г. Маковиця з відвідуванням гуцульської гірської долини, і спуском, через р. Кичера (1 010 м.) на с. Микуличин. Тривалість маршруту 5 – 6 годин.

Пропонуємо прогулянки на конях для до 20 чоловік одночасно мальовничими карпатськими стежинами. Тривалість маршрутів за бажанням туристів від 1 години до цілого дня.

Організовуємо сценарні ігри, перестрілки і цілі битви залежно від кількості учасників. Для організації гри замовлення потрібно зробити за декілька днів

Рибалка організовується з досвідченими інструкторами, які допоможуть Вам отримати незабутні враження від рибалки в гірських річках та озерах.

Велопрогулянки Карпатами відмінно покращують фізичну форму. Ви можете обрати маршрути за складністю і тривалістю відповідні до вашої підготовки. Якщо у Вас не буде велосипеда з собою, його можна буде взяти в оренду.

Ніщо інше так необхідне сучасній людині, як спілкування з дикою природою. А кращого для цього місця, ніж Карпати з їх лікувальним мікрокліматом і чудесними ландшафтами, не знайти. У нас кожен зможе підібрати собі маршрут до душі

Знаходиться замок в передмісті Надвірної - Пньові. Звели замок у другій половині XVI століття польські феодали волоського походження Куропатви, хоча існують версії, що перші оборонні споруди тут з"явились ще у XI столітті. Найбільшого розвитку замок досяг у середині XVII століття. Останніми власниками замку були магнати Цетнери, котрі значно сприяли розвитку Надвірної. Наприкінці XVIII століття після поділів Польщі замок переходить у власність Австро-Угорської імперії. В той час більшість споруд оборонного призначення втрачали свою роль, і на початку XIX століття замок почали розбирати на будівельний матеріал. Після чого він набув вигляду, який можна спостерігати і сьогодні.

Замок мав форму неправильного п"ятикутника з шістьма сторожовими вежами. Товщина стін сягала півтора метри. З півночі і півдня замок оточує рівнина, з заходу - схили плоскогір"я, а зі сходу - глибокий рів. Ворота були розміщені у південній стіні, в"їхати в які було можна через перекидний міст.

Дослідники кажуть, що за свою історію замок жодного разу не був захопленим. Під час національно-визвольної війни (1648-1654 рр.) під проводом Богдана Хмельницького у 1648 році замок витримав кількатижневу облогу 15000 повстанців, яких очолював Семен Височан. В період польсько-турецької війни замок відігравав роль одного з найбільш важливого оборонного редуту. Особливо його значення зросло після захоплення турками Кам"янець-Подільської фортеці в 1672 році. Коли в 1676 році військо Ібрагіма-Паші прийшло на Прикарпаття, то Пнівський замок був єдиною оборонною спорудою, яка витримала натиск турецьких сил. Також в замку ховалась шляхта, коли в 1745 році поблизу Надвірної з"явились орпишки на чолі з Олексою Довбушом.

Кажуть, що від замку йшло два підземних ходи. Перший виводив до парку у центрі Надвірної, а другий до Манявського Скиту. Якщо в існування першого можна вірити, то існування другого виглядає більш ніж фантастичним, тим паче, що до Маняви напряму через гори відстань є більшою 30 км. Хоча монах в Манявському скиті теж розповідав про існування такого підземного ходу.

В наші дні замок має вигляд однієї з поширених на Західній Україні руїн з цікавою історією. Останнім часом ведуться розмови про реконстукцію замку, тому є шанс сподіватись, що найгірші дні споруди уже залишились в минулому. Наразі ж залишки замку є місцем відпочинку місцевих жителів та футбольним майданчиком для дітлахів.

За народними переказами та твердженнями окремих істориків, саме з цього місця розпочав свою богоугодну історію Скит Манявський. Ченці Києво-Печерського монастиря вийшли з Києва в напрямку Карпат, шукаючи чудодійну воду, яка повинна бути схожою з водою «Києво-Печерською». Вони зупинилися біля каменя – печери з цілющим джерелом. Облаштувавши в печері житло, ченці молитвами, водою та зібраниМанявський скит - це пам'ятка архітектури 17 століття, яка знаходиться в гірському масиві Горгани, що на Івано-Франківщині. ми травами зцілювали хворих та немічних. Розквіт монастиря припав на середину 17 століття, коли він мав близько 200 ченців і йому були підпорядковані десятки галичанських, буковинських та інших монастирів.

У той час скит розвивав багато промислів і ремесел - солеваріння, виноробство, різьблення й іконопис. Монастир мав у той час власну бібліотеку, в якій було зібрано велику кількість стародруків (зібрання тепер зберігається частково у Відні та у Львові).

Існують відомості, що у скиті, за його заповітом, поховано розстріляного поляками у 1664 році гетьмана Запорізького козацтва Івана Виговського. Перекази також кажуть, що скит неодноразово відвідував відомий гуцульський опришок Олекса Довбуш.

Під час польсько-турецької війни скит було зруйновано турками у 1676 році, але за підтримки українських і російських можновладців у 1681 році він був відбудований.

На тепер Манявський Хресто-Воздвиженський монастир є одним з найвідоміших православних монастирів на Заході України.

Поряд з святинею знаходиться один з наймальовничіших карпатських водоспадів - Манявський водоспад. Це найвищий водоспад в Українських Карпатах. Висота падіння води 16м. Розташований вище Манявського монастиря, в гірській ущелині. Але потрапити туди досить важко. Водопад є вражаючим видовищем. Висота водопаду близько 20 метрів, вода з нього спадає декількома каскадами. Біля підніжжя водопаду - невелике дрібне озерце, в якому при бажанні можна було би скупатися.

На західному березі річки Луковиця, поблизу села Старуня Івано-Франківської області, розташований єдиний в Україні діючий вулкан. Правда, вулкан цей - грязьовий. Вулкан має більше сотні мікрократерів і діє на площі в шістдесят гектарів. Остаточно ще не вдалося визначити причину вивержень вулкана. Вони, як правило, відбуваються увечері, приблизно о 6-8 годині.

Історичний Галич, відтак і територія заповідника, сягає далеко за адміністративні межі теперішнього районного центру Івано-Франківщини, охоплюючи декілька населених пунктів. Тут, окрім збережених чи відновлених пам’яток (храм святого Пантелеймона XII ст., церква Різдва Христового XIII-XVIII ст., Успенська церква XVI ст., літописні Галичина могила та Княжа криниця), є ще фундаменти 14 церков XII-XIII ст., залишки печерних монастирів, фортифікаційних споруд тощо. І віднедавна ці місця стали доступними для відвідувачів.

У кінці минулого року Міністерство культури та туризму України затвердило генеральний план розвитку Національного заповідника «Давній Галич». Він передбачає створення, крім трьох діючих, нових музеїв, організацію цілого комплексу туристичних послуг, будівництво туристичних баз.

Потрапивши до нинішнього невеликого ошатного містечка Галич (того самого Галича, який у кінці XII століття за чисельністю населення переважав Париж і Лондон), подорожній передовсім зупинить погляд на вкриту металочерепицею вежу, що височить на горі над містом. (Ви будете розчаровані, але це не залишки княжої твердині — центр літописного Галича з могутнім дитинцем знаходився на кілька кілометрів південніше, на горі у теперішньому селі Крилос).

Піднімемося пологою стежкою до руїн замку, де зараз проходять масштабні реставраційні роботи. Галицький, а по-іншому Старостинський замок уперше згадується в літописах під 1114 роком. Очевидно, за словами заступника генерального директора заповідника Ярополка Клюби, в XII-XIII століттях тут була міцна дерев’яна цитадель. Вона слугувала для оборони княжої пристані на Дністрі. Тим часом археологічні розкопки показують, що ця гора була освоєна ще в перші століття нашої ери. З Галицької гори відкривається прекрасний вид на більшу частину території Національного заповідника.

На горі в Крилосі від княжої твердині практично нічого не залишилося. З середини XIII століття, коли Данило Галицький заклав Львів та переніс свій стіл (столицю) до Холма, Галич втратив значення адміністративного центру держави. Тут доречно побіжно зауважити, що визначний державний діяч, князь і король Данило Галицький якраз найбільше доклався до занепаду Галича. Цілі десятиліття віддав князь боротьбі за місто з боярською опозицією та іншими суперниками, і не виключено, що через це не мав сентиментів до старої столиці. Тому трохи дивно, що у 1998 році, на 1100-річчя Галича в центрі міста встановили кінний пам’ятник саме йому, а не могутньому володареві та великому будівничому Галича князю Ярославові Володимирковичу Осмомислу (роки правління 1153-1187).

За Осмомисла на Княжій горі було збудовано величний кам’яний Успенський собор. Сьогодні фундамент собору відкритий для огляду. Адміністрація заповідника втілює проект консервації та музеєфікації фундаменту собору та збудованої в XV столітті на залишках його південної стіни каплиці святого Василія. Поряд з фундаментом стоїть пам’ятка архітектури XVI століття, діюча церква Успіння Пресвятої Богородиці. У цьому храмі зберігається Крилоська чудотворна ікона Божої Матері. Поруч з кам’яними церквами встановлено взірці дерев’яної церковної архітектури. Потрапивши в Крилос, мандрівник неодмінно захоче напитися — з Княжої криниці. Це невичерпне джерело з цілющою водою, до якого приклад алися вустами князі та ратники перед битвами, від якого здобували силу немічні. А південніше відкривається легендарна Галичина могила — курган із залишками поховання знатного воїна в човні. Дослідники сходяться на думці, що це могила князя чи вождя — засновника міста.

При в’їзді до Галича з боку Івано-Франківська праворуч символічного пам’ятного знака «Меч і Рало» розташовується єдиний в області Музей народної архітектури та побуту. Науковці розрізняють на території Прикарпаття чотири етнографічні регіони: Бойківщина, Гуцульщина, Опілля та Покуття. Отож, в музеї просто неба зібрано колекції матеріальної культури відповідних етнографічних груп XIX — початку XX століть. На території площею 4,5 гектара встановлено одинадцять автентичних архітектурних пам’яток: дві гражди та типову гуцульську хату, опільські «мазанку» та кузню, покутські садибу та олійню, бойківську хату 1848 року тощо. У кожній будівлі — типовий реманент, предмети побуту, одяг, прикраси, ікони. Ця старовина особливо приваблює іноземних туристів

Перша згадка про це місто під назвою Станиславів відноситься до 1662 р., коли воно одержало магдебурзьке право. Місто було засноване як фортеця для захисту від набігів кримських татар та опорний пункт польських магнатів Потоцьких у галицькій землі. Фортеця неодноразово витримувала облогу турецьких та російських військ.

Станиславів починався з Ринкової площі і ратуші, які у видозміненому стані збереглись донині. В його подальшій розбудові знайшли відбиття містобудівні ідеї Ренесансу про "ідеальне місто", що втілені у плануванні середмістя, його вулицях, храмах і кам'яницях. За оригінальність архітектури наше місто інколи називають "малим Львовом".

У XVIII -XIX ст. місто було значним торгово-ремісничим осередком Польщі, а від 1772 р. — імперії Габсбургів (від 1804 - Австрійської імперії, від 1867 р. — Австро-Угорщини). В розвиток його ремесел і культури зробили свій внесок крім українців поляки, євреї і вірмени, національні громади яких були тут досить численними.

Громадське життя сколихнула революція 1848 р. У Станиславові була створена "Руська рада" (поряд з польською), організований загін Національної гвардії, почала виходити перша газета. До новоствореного парламенту були обрані депутати-українці.

Друга половина 19 ст. відзначена швидким розвитком промислових відносин, створенням підприємств. Чималий поштовх цьому дало прокладення залізниці у 1866 р. В тих часах беруть початок локомотиворемонтний завод, лікеро-горілчане об'єднання, шкірфірма "Плай".

У 1884 р. відома громадська діячка і письменниця Н.Кобринська провела у місті установчі збори "Товариства руських женщин" (пізніша назва — "Союз українок"). Цим був покладений початок організованому жіночому рухові в Україні.

Під час першої світової війни, у 1915-1916 рр. за місто точились жорсткі бої. Частина історичної забудови була зруйнована і відновлена вже в новітніх архітектурних формах.

Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 р. була створена Західно-Українська Народна Республіка.

Станиславів протягом січня-травня 1919 р. був її столицею. В цей час тут побували визначні українські діячі М.Грушевський, В.Винниченко, С.Петлюра, Є.Коновалець.

З вересня 1939 по червень 1941 року Станиславів - у складі Радянського Союзу. Цей період відзначався репресіями проти населення, апогеєм яких став таємний розстріл працівниками НКВД в'язнів та підозрюваних (невинних людей), що перебували у Станиславівській в'язниці на момент розв'язання Німеччиною війни проти СРСР. Тіла були поховані у спільній могилі в урочищі Дем'янів Лаз біля міста. У 1989 році в урочищі були проведені розкопки. Віднайдено рештки 586 осіб. У більшості - кульові отвори у потилиці. На перепоховання зібралося близько 300 тисяч українців. В урочищі Дем'янів Лаз відкрито меморіальний комплекс, регулярно проводяться поминальні богослужіння.

Під час другої світової війни місто три роки (1941-1944) було під фашистською окупацією. Боротьбу із загарбниками очолили підпільники Організації Українських Націоналістів — Української Повстанської Армії. В серцях прикарпатців досі відзивається болем прилюдний розстріл окупантами 27 патріотів у центрі міста в листопаді 1943 р. Всього у Станиславові та його околицях фашисти знищили понад 100 тис. мирних громадян.

У 1962 р. місто відзначило своє 300-річчя. Воно було переіменоване і відтоді носить ім'я видатного письменника та громадсь кого діяча Івана Франка, який неодноразово тут бував, мав добрих друзів, писав і читав свої твори. Івано-франківці разом з усіма мешканцями Галичини захоплено сприйняли демократичні перетворення 1990-х років, були їхньою рушійною силою. Національні синьо-жовті прапори вони підняли над містом уже в квітні 1990 р., а на референдумі 1991 р. масово проголосували за незалежність України.